Бавдоліно - Страница 39

У наступні дні Абдул припустив, що оскільки Єзекиїл належав до народу Ізраїля, якесь світло міг пролити на цю справу хтось з його одновірців. А що його товариші обурено запротестували, мовляв, не можна читати Писання, питаючи поради в юдея, бо всім відомо, що підступний цей люд змінював текст священних книг, щоб стерти звідти будь-яку згадку про пришестя Христа, Абдул сказав, що дехто з найбільших паризьких метрів іноді, хоча й тайкома, послуговувався знаннями рабинів, принаймні щодо тих уступів, де не йшлося про пришестя Месії. Само собою так вийшло, що якраз у ті дні вікторинські каноніки запросили у свою обитель одного з них, ще молодого, але вже славетного Соломона з Жерони.

Звісно, Соломон не міг замешкати в абатстві Святого Віктора: каноніки знайшли йому кімнату, сморідну й темну, на одній із найзанедбаніших вулиць Парижа. То справді був муж ще молодого віку, хоч обличчя його виглядало виснаженим від розважань і студій. Висловлювався він доброю латиною, але його важко було зрозуміти, бо мав він одну чудернацьку особливість: у лівій частині рота він мав усі зуби, зверху й знизу, починаючи від серединних, зате не мав жодного зуба у правій. Хоч був ранок, у кімнаті було темно, і йому доводилося читати із засвіченим каганцем, і коли ввійшли відвідувачі, він поклав руки на сувій перед собою, немов щоб перешкодити їм зазирнути туди — зайва обережність, бо сувій був записаний гебрайськими літерами. Рабин спробував вибачитися, бо то, мовляв, книга, якою християни слушно бридяться — горезвісна «Толедот Єшу», де розповідається, що Ісус був сином куртизанки і найманця на ім'я Пантера. Але вікторинські каноніки попросили його перекласти кілька сторінок з неї, бо хотіли зрозуміти, як далеко може зайти підступність юдеїв. Він також сказав, що працює над цим охоче, бо й сам вважає цю книгу занадто суворою до Ісуса, який був, безперечно, чоловіком чеснотливим, хоча й хибував у тому, що неслушно вважав себе Месією, але його, мабуть, обдурив Князь Пітьми, бо ж і Євангелія погоджуються, що той приходив спокушати його.

На запитання про форму Храму за Єзекиїлом він усміхнувся:

— Навіть найретельніші коментатори цього священного твору не зуміли точно встановити будову Храму. Сам великий Раббі Соломон бен Ісаак визнав, що якщо дослівно йти за текстом, неможливо зрозуміти, де розташовані зовнішні північні кімнати, де вони починаються на заході, доки тягнуться на схід, і так далі. Ви, християни, не розумієте, що священний текст народжується з Голосу. Господь, haqadosh baruch hu, хай буде благословенний Пресвятий вовіки, промовляючи до своїх пророків, дає їм почути звуки, а не показує образи, як це буває у вас, на ваших прикрашених мініатюрами сторінках. Звісно, голос породжує в серці пророка образи, але образи ці не є нерухомими, вони розчиняються і міняють форму залежно від мелодії цього голосу, і, прагнучи звести слова Господа, хай буде Пресвятий благословенний вовіки, до образів, ви заморожуєте цей голос, немов воду, що стає кригою і більш не втамовує спраги, а примушує тіло завмерти в смертельному холоді. Канонік Рішар прагне зрозуміти духовний сенс кожної частини Храму, а тому намагається спорудити його, немов майстер-каменяр, але цього він ніколи не зможе зробити. Видіння подібне до снів, коли речі перетікають одна в одну, а не до образів у ваших церквах, де речі завше залишаються тотожні самим собі.

Тоді Раббі Соломон спитав, навіщо його гостям знати, як влаштований Храм, і вони розповіли йому про свої пошуки царства Пресвітера Йоана. Рабин виявив до цього велику цікавість.

— Може, ви не знаєте, — сказав він, — що й у наших писаннях говориться про якесь таємниче царство на Далекому Сході, де все ще живуть десять загублених племен Ізраїля.

— Я чув про ці племена, — відповів Бавдоліно, — але знаю про них дуже мало.

— Про все це було написано. По смерті Соломона дванадцять племен, на які був поділений тоді Ізраїль, розбраталися. Тільки два з них, плем'я Юди й плем'я Веніямина, залишилися вірними Давидовому роду, а решта десять племен пішли на північ, де ассирійці перемогли їх і обернули в рабство. По них потім і слід загув. Езра каже, нібито вони пішли в землі, де ніколи не було людей, у край, званий Арсарет, а інші пророки заявляли, що колись вони знайдуться і з тріумфом вернуться в Єрусалим. Так-от, понад сто років тому один наш побратим, Ельдад з племені Дан, прибув до Кайравану в Африці, де живе громада вибраного народу, і сказав, що прийшов з царства десяти загублених племен, землі, благословенної небесами, де люди живуть мирним життям, не порушеним жодним злочином, де воістину течуть молочні й медові ріки. Земля ця зоставалася відокремленою від будь-якого іншого краю, бо захищає її річка Самбатіон, ширина якої дорівнює летові стріли з найпотужнішого лука, але в ній нема води, а лиш бурхливо котиться пісок з камінням, зчиняючи такий страхітливий гуркіт, що його чутно на віддалі півдня дороги, і мертва ця субстанція котиться так швидко, що якби хтось хотів перейти річку, вона б його перекинула. Кам'яний потік цей зупиняється тільки тоді, коли починається субота, і тільки в суботу його можна перейти, але жоден із синів Ізраїлевих не може порушити суботнього відпочинку.

— А християни могли б? — спитав Абдул.

— Ні, бо в суботу береги річки робить недоступними загорожа з полум'я.

— Тоді як зумів цей Ельдад дійти до Африки? — спитав Поет.

— Цього я не знаю, але хто я такий, щоб сперечатися про те, що зарядив Господь, хай буде Пресвятий благословенний вовіки? Які ви маловірні — Ельдада міг перенести через неї ангел. Але наші рабини, які відразу почали сперечатися про цю оповідь, від Вавилона до Іспанії, ставили собі інше запитання: якщо десять загублених племен жили згідно з Божим законом, їхні закони мали б бути ті самі, що й закони Ізраїля, натомість оповідь Ельдада твердить, що вони були іншими.