Бавдоліно - Страница 38

Якось Райнальд послав Поета до Парижа з якимсь дорученням, і той скористався цим, щоб разом з Бавдоліном і Абдулом вернутися до корчемних утіх. Він також познайомився з Вороном, але, схоже, фантазії того про Земний Рай зацікавили його мало. Бавдоліно помітив, що роки, проведені при дворі, змінили його. Він набрав твердості, і хоч не переставав весело цмулити вино, але здавалось, ніби він намагається не перебирати міру, щоб бути напоготові, завжди готовий до стрибка, як хтось, хто сподівається застати жертву зненацька.

— Бавдоліно, — сказав він якось, — ви тут гайнуєте час. Того, чого ми мали навчитися тут, у Парижі, ми навчилися. І всі ці вчені просто обісралися б, якби завтра я прибув на диспут при повному параді придворного чиновника, зі шпагою на боці. При дворі я навчився чотирьох речей: перебуваючи при великих людях, теж стаєш великим, великі люди насправді дуже малі, влада — це все, і нема жодної причини, чому б саме тобі її колись не запопасти, принаймні якусь її частину. Звісно, треба вміти чекати, але не можна проґавити нагоду.

Але він одразу ж нащулив вуха, коли почув, що його друзі далі говорять про Пресвітера Йоана. Коли він розлучався з ними, їдучи з Парижа, історія ця все ще виглядала фантазією бібліотечних щурів, але в Мілані він чув, як Бавдоліно говорить про це з Райнальдом як про щось, що може стати видимим знаком імперської влади — принаймні настільки, наскільки були ним знайдені Волхви. У такому разі ця затія його зацікавила і він став брати в ній участь, немов будуючи собі воєнну машину. Помалу стало здаватися — коли він про це говорив, — що край Пресвітера Йоана, як земний Єрусалим, із місця містичної прощі перетворюється для нього на землю, яку треба завоювати.

Він нагадав своїм товаришам, що після пригоди з Волхвами Пресвітер став набагато важливішим, ніж раніше, і мусив справді постати як rex et sacerdos. Цар над царями, він мусив мати такий царський палац, порівняно з яким палаци християнських монархів, включно з василевсом царгородських схизматиків, здалися б халупами, а бувши первосвящеником, він мусив мати храм, порівняно з яким папські церкви здалися б халабудами. Треба було наділити його гідним палацом.

— Взірець ми маємо, — сказав Борон, — це Небесний Єрусалим, як бачив його апостол Йоан в Апокаліпсі. Оточувати його мають високі мури з дванадцятьма брамами, як дванадцять колін Ізраїлевих — три брами на півдні, три брами на заході, три брами на сході і три брами на півночі…

— Аякже, — насміхався Поет, — Пресвітер входить в одну й виходить з іншої, а коли насуває буря, усі вони одночасно грюкають; протяги такі, що в такому палаці я б не жив навіть після смерті…

— Дай мені сказати. Фундамент мурів зроблений з яспису, сапфіру, халцедону, смарагду, сардоніксу, сердоліку, хризоліту, берилу, топазу, хризопразу, гіацинту та аметисту, а дванадцять брам — це дванадцять перлин, і майдан напроти них — з чистого золота, прозорого, мов скло.

— Непогано, — сказав Абдул, — але думаю, що взірцем має бути Єрусалимський Храм, як його описує пророк Єзекиїл. Приходьте завтра вранці до мене в абатство. Один з каноніків, превчений Рішар Вікторинець, шукає способу відтворити план Храму, оскільки текст пророка місцями неясний.

— Мосьпане Никито, — сказав Бавдоліно, — не знаю, чи цікавився ти колись вимірами Храму.

— Поки ні.

— Так ось, ніколи цього не роби, бо при цьому можна зламати собі голову. У Книзі Царів говориться, що ширина Храму — шістдесят ліктів, висота — тридцять, а глибина — двадцять, і що ґанок його завширшки у двадцять і завглибшки у десять ліктів. Але в «Хроніках» стверджується, що висота ґанку — сто двадцять ліктів. Тоді, при ширині двадцять, висоті сто двадцять і глибині десять, ґанок не тільки в чотири рази вищий від цілого Храму, але й такий нестійкий, що варто на нього дмухнути, як він упаде. Та найбільший клопіт починається, коли читаєш видіння Єзекиїла. Жоден вимір тут не тримається купи, і багато хто з побожних людей погоджувався з тим, що Єзекиїлові у видінні дещо привиділося — немов він трохи забагато випив і йому двоїлося в очах. І то було б ще нічого, бо бідолаха Єзекиїл теж мав право розважитися, якби той Рішар Вікторинець не став міркувати так: якщо кожна річ, кожне число, кожна соломинка в Біблії має духовне значення, треба насамперед добре втямити, що воно означає буквально, бо сказати, що довжина чогось одного — три, а чогось іншого — дев'ять, це велика різниця для духовного значення, оскільки ці два числа мають різні містичні значення. Не можу тобі навіть гаразд описати ту сцену, коли ми пішли послухати лекцію Рішара про Храм. Він увесь час зазирав у книгу Єзекиїла і знай міряв усе мотузкою. Він намалював контури будівлі, яку описав Єзекиїл, а тоді брав жердини й планки з м'якого дерева, різав їх з допомогою своїх помічників і намагався зліпити докупи клеєм та цвяхами… Він пробував відтворити Храм, пропорційно зменшивши його розміри, тобто там, де Єзекиїл казав лікоть, він велів обрізати на палець… Що дві хвилини все валилося, Рішар сердився на своїх помічників, кажучи, що вони десь не дотиснули або дали замало клею, а ті виправдовувалися, твердячи, що він дав їм неправильні розміри. Тоді вчитель виправляв свою помилку, кажучи, що, можливо, в тексті пишеться про porta, але в цьому випадку йдеться про porticus, інакше двері виходили завбільшки з цілий Храм; іншими разами він брав свої слова назад і заявляв, що два розміри не узгоджуються між собою тому, що за першим разом Єзекиїл виходив з розміру цілої будівлі, а за другим разом — з розмірів її частини. Або ж іноді там, де згадується лікоть, мається на увазі геометричний лікоть, тобто шість звичайних ліктів. Одне слово, кілька днів ми розважалися, дивлячись, як святий цей чоловік крутиться, мов муха в окропі, і щоразу, як Храм валився, ми вибухали сміхом. Щоб приховати це, ми вдавали, буцім підбираємо щось, що у нас упало, але згодом якийсь канонік помітив, що надто вже часто у нас щось падає, і прогнав нас геть.