Бавдоліно - Страница 21

Так, він і справді грав у м'яча, але було, що й брався за чуба з мешканцями абатства Святого Германа, а то й вступав у бійки зі спудеями з різних країв, коли пікардійці ставали проти норманів, паплюжачи одне одного латиною, щоб кожен розумів, що його ображають. Усе це було геть не до шмиги старшому прево, який посилав своїх лучників арештувати найзапекліших. Звісно, тоді спудеї забували про свої чвари й гуртом ставали до бійки з лучниками.

Важко знайти людей, продажніших від лучників прево, тому якщо котрогось спудея арештували, всі мусили потрясти капшуком, і тоді лучники його відпускали. А це робило паризькі розваги ще коштовнішими.

З другого боку, студіозус, який не має любовних пригод, наражається на насмішки товаришів. На жаль, жінки для студентів були малодоступними. Спудеїв жіночої статі майже не було, але ходили ще легенди про прегарну Елоїзу, за яку коханець заплатив втратою свого чоловічого скарбу; зрештою, далеко не те саме бути приреченим на лиху славу спудеєм, якого ледве терплять, і бути професором, як великий і нещасливий Абеляр. Досхочу насолоджуватися продажним коханням теж було годі, бо коштувало воно солоно, а отже доводилося підбивати клинці до якоїсь послугачки в таверні або ж місцевої простолюдинки, але в студентському кварталі спудеїв завжди було більше, ніж дівчат.

Дехто з них, правда, вмів невимушено прогулюватися по острові Сіте, стріляючи шельмуватими поглядами й успішно спокушаючи добропорядних дам. Дуже бажаними були дружини м'ясників з Гревської площі. їхні чоловіки, зробивши успішну кар'єру у своєму ремеслі, більше не били скотину, а порядкували на м'ясному ринку і мали себе за панів. Одружені з чоловіками, які ціле життя розрубували волові чвертки, а на старість забагатіли, дами ці були дуже вразливі на чари доладних спудеїв. Але що носили вони пишну одежу, прибрану хутром, зі срібними поясами, всіяними самоцвітами, їх важко було з першого погляду відрізнити від повій, які, попри заборону закону, насмілювалися вдягатися так само. Це наражало спудеїв на прикрі непорозуміння, через які вони зазнавали насмішок від друзів.

Зате якщо спудеєві вдавалося здобути серце добропорядної дами чи навіть непорочної дівиці, про це раніше чи пізніше прознавав чоловік або батько, і тоді вони бралися за барки, а то й за зброю. Закінчувалося це смертю або пораненням, переважно батька чи чоловіка, і спудеї верталися до своїх бійок з лучниками прево. Вбити Бавдоліно нікого не вбив, та й зазвичай він тримався далеко від сутичок, але з чоловіком (ще й з м'ясником) йому таки випало якось мати справу. Коли, вимахуючи отакенним гаком для підвішування туш, чоловік увійшов до кімнати, Бавдоліно, відважний у коханні, але обережний у справах воєнних, відразу намірився вистрибнути з вікна. Але перш ніж стрибнути, він обачливо спробував оцінити висоту, і за той час заробив-таки подряпину на щоці, назавжди прикрасивши своє обличчя шрамом, гідним воїна.

Зрештою, завоювати серце простолюдинок теж траплялося нечасто, бо це вимагало довгих засідок (на шкоду науці) і цілих днів заглядання у вікно, а це було нудно. То краще було облишити мрії про любощі й натомість поливати водою перехожих або стріляти з рурки в жінок горохом, ба навіть брати на глузи професорів, які проходили внизу, а якщо ті сердилися, спудеї цілим гуртом переслідували їх аж до самого дому, кидаючи камінням їм у вікна, бо ж саме вони їм платили, тому мали на це деяке право.

Фактично Бавдоліно розповідав Никиті те, що замовчав був перед Беатрисою, тобто що він ставав одним з тих кліриків, які вивчали вільні мистецтва в Парижі, чи юриспруденцію в Болоньї, чи медицину в Салерно, або ж магію в Толедо, але в жодному з тих місць не навчилися добрих звичаїв. Никита не знав, обурюватися йому, дивуватися чи сміятися. У Візантії були тільки приватні школи для молоді із заможних родин, де з найменшого віку вивчали граматику і читали побожні твори та шедеври античної культури; після одинадцяти років вивчали поезію та риторику, вправляючись у складанні віршів і промов за літературними взірцями древніх; і що рідкісніші слова вживав учень, що складніші синтаксичні конструкції він укладав, то більше він вважався готовим до блискучого майбутнього в уряді василевса. А пізніше учень або помножував свою мудрість у монастирі, або ж вивчав такі предмети, як право чи астрономія, у приватних учителів. Але навчання було справою серйозною, а в Парижі, схоже, спудеї робили що завгодно, тільки не вчилися.

Бавдоліно поправив його:

— У Парижі ми вчилися дуже багато. Приміром, після кількох років навчання студіозус уже брав участь у диспутах, а на диспуті вчишся висувати заперечення й тоді переходити до визначення, тобто до остаточного розв'язання питання. Зрештою, не варто думати, що для студента найважливіше відвідувати лекції і що таверна — це лише місце, де марнуєш час. Уся привабливість студіуму в тому, що ти, звісно, вчишся чогось від професорів, але ще більше вчишся від товаришів, особливо від старших за тебе, бо вони діляться з тобою тим, що прочитали, і ти виявляєш, що світ повен дивовижних речей, і щоб пізнати їх усі, не залишається нічого іншого, як прочитати всі книжки, бо щоб обійти цілу землю, тобі не вистачить життя.

В Оттона Бавдоліно мав змогу читати чимало книжок, але й не уявляв собі, що на світі може бути стільки книг, скільки їх було в Парижі. Не всі мали до них доступ, але сприяння долі, а точніше старанне відвідування лекцій, дало йому нагоду познайомитись з Абдулом.

— Щоб пояснити, який стосунок мав Абдул до бібліотек, треба ступити крок назад, мосьпане Никито. Отож якось уранці, сидячи на лекції і, як завжди, хухаючи собі на пальці, щоб зігріти їх, із задубілим задом, бо, попри солому, від підлоги, крижаної від морозу, як усе в ті зимові дні в Парижі, тягнуло холодом, я постеріг поруч із собою хлопця, який кольором обличчя виглядав на сарацина, але мав руде волосся, чого у маврів не буває. Не знаю, чи слухав він лекцію, а чи просто поринув у свої думки, але погляд його губився десь у порожнечі. Раз у раз, тремтячи, він щільніше загортався у свій одяг, а тоді знову втуплювався поглядом у повітря, іноді рисуючи щось на своїй табличці. Я витяг шию і помітив, що наполовину він малював оті карлючки, немов муха накакала, себто арабські літери, а наполовину писав мовою, яка виглядала на латину, але латиною не була, а радше нагадувала мені говірки моїх країв. Одне слово, коли лекція скінчилася, я спробував зав'язати з ним розмову; він люб'язно відповів мені, немов уже давно хотів знайти когось, з ким міг би поговорити; ми познайомилися й пішли гуляти над ріку, і він розповів мені свою історію.