Бавдоліно - Страница 16

— Щиро зізнаюсь — я ревнував, — казав Бавдоліно Никиті. — Фактично, тільки недавно я знайшов названого батька, а тут мачуха от-от мала забрати його в мене, принаймні почасти.

Тут Бавдоліно замовк, трохи зніяковівши, провів собі пальцем по рубці, а тоді відкрив моторошну істину. Коли він приїхав туди, де мав бути шлюб, виявилося, що Беатриса Бургундська була двадцятилітньою дівчиною, надзвичайної вроди — принаймні такою вона здалася йому, — й, уздрівши її, він застиг на місці, лиш дивився на неї витріщеними очима. Волосся її блищало, мов золото, обличчя було прегарне, уста маленькі й червоні, мов зрілий овоч, зуби рівні й білосніжні, постава пряма, погляд скромний, а очі ясні. Вона була тоненька та струнка, а висловлювалась скромно, та переконливо, і здавалось, ніби краса її сяйвом своїм затьмарює всіх, хто її оточує. Вона вміла показати (а це найвища чеснота майбутньої королеви), що підкоряється чоловікові й боїться його, але сама була його володаркою і виявляла свою супружну волю таким ласкавим способом, що будь-яке її прохання відразу сприймалося як наказ. Якби треба було ще щось додати на її прославу, можна б було сказати, що вона була письменна, грала на музичних інструментах і чудово співала. Тому, закінчував свій опис Бавдоліно, вона була справжньою Беатрисою, себто Благословенною.

Никиті не треба було багато, що%зрозуміти, що юнак з першого погляду закохався у свою мачуху, хоч — адже закохатися йому трапилося вперше — він сам не знав, що з ним діється. Коли закохуєшся вперше, навіть якщо ти селянин, а твоя обраниця — вугрувата селянка, почуття це запалює серце до краю; то що вже казати про селянина, який уперше закохався у двадцятирічну імператрицю з білосніжною шкірою.

Бавдоліно відразу зрозумів, що супроти батька почуття це схоже було на крадіжку, і намагався переконати себе, що через молодий вік мачухи він дивиться на неї як на сестру. Але згодом, хоч він і не вивчав морального богослов'я, він усвідомив, що йому не дозволено любити її навіть як сестру — принаймні поки постать Беатриси вселяла в нього такий трепет і таку глибоку пристрасть. Отож коли Фрідріх представив їй свого малого Бавдоліна (химерне й миле чортеня з Паданських рівнин, як він висловився), а Беатриса ніжно простягла до нього руку і погладила спершу по щоці, а тоді — по голові, Бавдоліно опустив голову й почервонів.

Він мало не зомлів, очі його нічого не бачили, а у вухах немов задзвеніли великодні дзвони. До тями його привела важка рука Оттона, який дав йому потиличника, прошепотівши крізь зуби: «На коліна, поганцю!» Він згадав, що стоїть перед священною римською імператрицею, а також королевою Італії, клякнув і відтоді поводився як досконалий придворний, хіба що вночі йому не спалося, і замість того, щоб тішитися так незбагненно знайденою дорогою до Дамаска, він залився слізьми через нестерпний пал цієї незнаної пристрасті.

Никита дивився на свого левогривого співрозмовника, милувався делікатністю його бесіди, стриманою риторичністю майже літературної грецької мови і чудувався: що то за створіння сидить перед ним — здатне використовувати грубу мову, говорячи про селян, і мову королів, говорячи про монархів. Чи є насправді в нього своя душа, питав він себе, у цього чоловіка, який у своїй оповіді здатен давати вираз багатьом душам? А якщо він має багато душ, устами котрої з них скаже він мені колись правду?

5. Бавдоліно дає мудрі поради Фрідріхові

Наступного дня суцільна хмара диму все ще вкривала місто. Никита скуштував трохи фруктів, неспокійно забігав по кімнаті, а тоді спитав Бавдоліна, чи не можна послати когось з ґенуезців за чоловіком на ймення Архіт, щоб той почистив йому обличчя.

Дивіться-дивіться, казав собі Бавдоліно, місто пропадає пропадом, людей ріжуть на вулицях, ще два дні тому він міг втратити цілу родину, а нині йаму вже конче треба почистити обличчя. Видно, двірський люд у цьому зіпсутому місті звик до такого; а Фрідріх когось подібного вже давно викинув би з вікна.

Згодом прийшов той Архіт, несучи кошик, повний срібного приладдя й плящинок з найнеймовірнішими пахощами. То був справжній митець: спершу він розм'якшив обличчя шматинами, намоченими в гарячій воді, тоді став укривати його пом'якшувальними кремами, а відтак почав його розгладжувати, звільняти від усяких нечистот; врешті він вкрив зморшки гримом, легенько підмалював очі, трошки нарум'янив губи, вищипав волосинки з вух, не кажучи вже про все те, що він робив з підборіддям і волоссям. Никита сидів собі із заплющеними очима і дозволяв цим умілим рукам гладити себе, а голос Бавдоліна, який далі провадив свою історію, заколисував його. Бавдоліно сам час від часу переривав свою оповідь, щоб подивитися, що робить цей віртуоз краси: ось він, приміром, вийняв з банки ящірку, відрізав їй голову й хвіст, порізав її дрібненько, розтер і поставив це місиво варитися у горщику з олією. Та ви що, не знаєте, це ж відвар для укріплення ріденького волосся, яке Никита ще мав на голові, — він зробить його блискучим і пахучим. А ці ампули? Це ж есенції мускатного горіха й кардамону, трояндова вода — усі вони відживляють якусь частину обличчя; оця мазь з меду має зробити губи пружнішими, а ота, склад якої — таємниця, слугує для того, щоб укріпити ясна.

Врешті Никита постав у всій своїй красі, як і личило судді Покрову та логотетові таємниць, і, немов заново народившись, засвітився власним світлом у цьому блідому поранку, на несамовитому тлі Візантію, який димів в агонії. І Бавдолінові якось уже навіть перехотілося розповідати йому про своє юнацьке життя в латинському монастирі, холодному й непривітному, де, з огляду на стан здоров'я Оттона, він мусив їсти харч, що складався лише з вареної городини і подеколи рідкого бульйону.