Бавдоліно - Страница 147

147

— Він не знав, — прокоментував Никита, смутно всміхаючись, — що інші християни вже його якраз завойовували.

37. Бавдоліно помножує скарби Візантії

— Тільки-но ми перебралися через Золотий Ріг і ввійшли в місто, як відразу зрозуміли, що ситуація тут така чудернацька, що чудернацькішої ми не бачили зроду. Місто не було обложене, бо хоч ворожі кораблі стояли на рейді, але вороги були розквартировані в Пері, і багато з них ходили по місті. Місто не було здобуте, бо поряд з хрестоносними напасниками ходили також вояки імператора. Одне слово, хрестоносці були в Царгороді, але Царгород їм не належав. А коли ми добралися до моїх друзів-ґенуезців, тих самих, які прихистили й тебе, вони теж не могли гаразд пояснити ані що сталося, ані що може статися.

— Нам теж важко було зрозуміти, — мовив Никита, зітхнувши смиренно. — Але колись я ще напишу історію цих часів. Понад десять років після невдачі походу задля відвоювання Єрусалима, організованого твоїм Фрідріхом, королями Франції та Англії, латиняни захотіли зробити нову спробу під орудою кількох великих володарів, як от Бодуен Фламандський та Боніфацій Монферратський. Але вони мали потребу у флоті і замовили його у венеційців. Я чув, як ти зі зневагою говорив про жадібність ґенуезців, але порівняно з венеційцями вони є втіленням щедрості. Латиняни дістали свої кораблі, але не мали грошей, щоб заплатити за них, тож венеційський дож Дандоло (волею долі був він сліпий, але серед стількох сліпців у цій історії він єдиний бачив далеко) став вимагати, щоб у рахунок їхнього боргу, перед тим як вирушити на Святу землю, вони допомогли йому підкорити Задар. Прочани погодилися, і то вже був їх перший злочин, бо в хрестоносці йдуть не для того, щоб потім завойовувати для венеційців якесь місто. Тим часом Алексій, брат того Ісаака Ангела, який скинув Андроника і забрав у нього владу, звелів його осліпити, вислав на морське узбережжя і сам проголосив себе василевсом.

— Про це я відразу дізнався від ґенуезців. Заплутана історія, бо брат Ісаака став Алексієм III, але був ще один Алексій, син Ісаака, якому вдалося втекти; він подався в Задар, який був уже в руках у венеційців, і попрохав латинських прочан допомогти йому сісти на батьків трон, пообіцявши взамін допомогу в завоюванні Святої землі.

— Легко обіцяти те, чого ще не маєш. З другого боку, Алексій III мав би розуміти, що його імперії загрожує небезпека. Але хоч він ще мав очі, його засліпляли лінощі і продажність, яка панувала навколо нього. Уяви собі, у певну мить він хотів було набудувати ще воєнних кораблів, але лісники імперських лісів не дозволили рубати дерева. З другого боку, Михаїл Стрифін, військовий командувач, уже попродав вітрила і ванти, стерна та інші частини існуючих кораблів, щоб наповнити свої скрині. Тим часом у Задарі місцеве населення вітало молодого Алексія як імператора, а в червні минулого року латиняни прибули сюди, перед браму міста. Сто десять галер і сімдесят кораблів, які везли тисячу лицарів і три тисячі вояків, зі щитами на бортах, штандартами, що майоріли на вітрі, і хоругвами на носах та кормах урочисто пропливли протокою Святого Юрія, сурмлячи в сурми і б'ючи в барабани, а наші спостерігали за цим видовищем з мурів. Лиш дехто став кидати камінням, але радше щоб наробити шуму, ніж щоб завдати їм шкоди. Тільки коли латиняни пришвартувалися прямісінько напроти Пери, той безумець Алексій III наказав імперському війську виступити. Але то теж була чиста показуха, бо в Царгороді всі жили немов уві сні. Ти, певно, знаєш, що вхід у Золотий Ріг перегороджує великий ланцюг, який з'єднує береги між собою, але наші кепсько його захищали: латиняни розбили ланцюг, увійшли в порт і висадили військо прямо перед імператорським палацом у Влахернах. Наше військо під проводом імператора вийшло за мури, дами дивилися на це видовище з терас і примовляли, що наше військо, у чудових латах, які виблискують на сонці, схоже на янголів. Стало зрозуміло, що тут щось не так, тільки тоді, коли імператор, замість вступити в битву, вернувся в місто. І ще краще це стало зрозуміло через кілька днів, коли венеційці пішли в наступ на мури з моря, а дехто з латинян зумів перебратися через мури і підпалити найближчі будинки. Після цієї першої пожежі мешканці мого міста почали розуміти, що діється. Що ж тоді зробив Алексій III? Він навантажив уночі на корабель десять тисяч золотих монет і покинув місто.

— А на трон вернувся Ісаак.

— Так, але він був уже старий, а до того ж сліпий, і латиняни нагадали йому, що він мусить ділити імперію з сином, який став Алексієм IV. З цим хлопцем латиняни мали домовленості, про які ми тоді нічого не знали: Візантійська імперія мала повернутися до послуху римському католицькому престолу, василевс мав дати прочанам двісті тисяч срібних марок, провізію на рік, десять тисяч лицарів для походу на Єрусалим і гарнізон з п'ятисот лицарів у Святій землі. Ісаак зрозумів, що в імперській скарбниці не було достатньо грошей, та й не міг він просто так заявити клірові й вірним, що раптом вони мають підкоритися Папі Римському… І так почався фарс, який тривав довгі місяці. З одного боку, Ісаак із сином, щоб зібрати достатню суму, забирали останнє з церков, сокирами вирубували образи Христа, щоб обдерти з них усі прикраси, а потім кидали їх у вогонь, переплавляли все золото й срібло, яке знаходили. З другого боку, латиняни, окопавшись у Пері, тинялися також по цей бік Рогу, сиділи за столом з Ісааком, хазяйнували всюди і робили все, щоб відкласти свій виїзд. Вони казали, що чекають, аж з ними повністю розрахуються, а найбільше натискав дож Дандоло зі своїми венеційцями. Та насправді, гадаю, річ просто в тім, що тут вони знайшли свій Рай і жили блаженно за наш кошт. Не задовольнившись викупом, накладеним на християн, а може, щоб виправдати те, що вони барилися помірятися силами з сарацинами в Єрусалимі, дехто з них став грабувати будинки сарацинів у Царгороді, які жили тут спокійно, і під час цієї сутички влаштували другу пожежу, в якій згорів також найгарніший з моїх будинків.

147