Бавдоліно - Страница 141

141

— Одноноги добрий і вірний, — розпачав Ґаваґай, приносячи ці новини, — вони відважний і не легкодухий, але ж вони не може витримати образ з уст єретика-сироїда, ти мусить це зрозуміти!

Одне слово, спершу розгорнулася швидка теологічна сутичка на словах, тоді вони кинулися битися врукопаш, і досить швидко гіганти здобули перемогу. Алерамо Скаккабароцці, званий Чулою, намагався вивести своїх одноногих вояків з цього нездорового конфлікту, але ті втратили світло розуму і відігнали його, вліпивши пару таких ляпасів, що він відлетів аж на десять метрів. Тому вони не помітили, як на них накинулись гуни, вирізуючи їх усіх до ноги. Падали одноноги і падали гіганти, хоч дехто з останніх намагався якось оборонитися, хапаючи одноногів за ногу і пробуючи використати їх як булаву, але все намарне. Порчеллі та Скаккабароцці кинулися в гущу сутички, кожен намагаючись підштовхнути свій загін, але їх тут же оточили гуни. Вони мужньо боронилися, вимахуючи мечами, але невдовзі їх пронизали сотні стріл.

Тепер видно було, як гуни, толочачи траву, насувають поміж жертв своєї масакри. Бойді та Куттіка по обидва боки рівнини ніяк не могли втямити, що діється, і довелося послати до них Ґавагая, щоб вони розпочали наступ блеміїв та пігмеїв з флангів раніше. І два загони з протилежних кінців напали на гунів, але у тих виникла знаменита ідея: авангард їхній переступив через упалі шереги одноногів та гігантів, а задні лави відійшли назад, і тоді пігмеї з одного боку і блемії з другого наскочили одні на одних. Пігмеї побачили пташині голови, що вигулькнули з трав, і, не відаючи про вигадку Ардзруні, зарепетували: «Журавлі, журавлі!», лаштуючись вступити в бій зі своїм тисячолітнім ворогом, геть забули про гунів і вкрили лави блеміїв хмарою стріл. Блемії стали оборонятися від пігмеїв і, подумавши, що це зрада, горлали: «Смерть єретику!» Пігмеї ж запідозрили у зраді блеміїв, вони почули, як їх звинувачують в єресі, і, вважаючи себе натомість єдиними носіями правдивої віри, зарепетували й собі: «Бий фантазіастів!» Гуни накинулись на цю чубанину й одного за одним кінчали своїх ворогів, поки ті завдавали ударів одні одним. Ґаваґай повідомив, що бачив, як Куттіка намагався сам-один зупинити ворогів. Тоді впав, здоланий, під копитами їхніх коней.

Бачачи смерть друга і вважаючи, що його бійці вже втрачені, Бойді скочив на коня і спробував було пробитися до позицій нубійців, щоб привести їх у бойову готовність, але йому утруднювала шлях папороть, яка, зрештою, сповільнювала й наступ ворогів. Бойді ледве вдалося дістатися до нубійців, він став у них за спиною і взявся підштовхувати їхні лави на гунів. Але тільки-но зіткнувшись віч-на-віч зі спраглими крові гунами, прокляті циркумциліони пішли за покликом своєї природи, тобто за природним своїм бажанням мучеництва. Вони подумали, що найвища мить жертви настала і що краще її прискорити. Один за одним падали вони на коліна, волаючи: «Убий, убий мене!» Гуни спершу не могли повірити своїм очам, потім повиймали з піхов свої гострі ятагани і взялися рубати голови циркумциліонам, які юрмилися навколо них, витягаючи шию у прагненні очищувальної купелі.

Бойді, піднімаючи кулаки до неба, кинувся тікати на пагорб і ледве встиг туди дістатися, коли рівнина запалала.

Бо тим часом у місті Борон з Кіотом, яких попередили про небезпеку, подумали використати кіз, яких підготував Ардзруні для тієї своєї військової хитрості, яка серед білого дня нічого не могла дати. Вони примусили без'язиків вигнати сотні тварин з палаючими рогами на рівнину. Було літо вповні, трави вже досить висохли і зайнялися в одну мить. Море трави ставало морем полум'я. Борон з Кіотом, можливо, гадали, що полум'я всього лиш створить загорожу або віджене ворожу кінноту назад, але вони не врахували напряму вітру. Вогонь палав дедалі дужче, але поширювався в напрямі міста. Це, звісно, було на користь гунам, яким треба було всього лиш дочекатися, аж трави вигорять і попіл охолоне, і тоді перед ними відкривався вільний шлях для фінального наскоку. Але пожежа принаймні на годину трохи зупинила їхнє просування. Та гуни знали, що поспішати нікуди. Вони поставали на краях пожежі і, підносячи луки свої до неба, випускали стріли, які хмарою потьмарили небо, — вони летіли поза вогняний бар'єр, хоч гуни й не знали, чи чекають їх там вороги.

Одна зі стріл зі свистом упала зверху і вп'ялася в шию Ардзруні, і він звалився на землю з придушеним зойком на вустах, з яких полилася кров. Коли він підніс руки до шиї, щоб вирвати стрілу, то побачив, що вони вкриваються білястими плямами. Бавдоліно з Поетом нахилилися над ним і шепнули, що те ж саме діється з його обличчям.

— Бачиш, Соломон мав рацію, — казав йому Поет, — спосіб проти чорноти існує. Може, стріли гунів просякнуті отрутою, яка для тебе є панацеєю, бо скасовує вплив чорного каміння.

— Яка мені різниця — помру я білим чи чорним, — прохрипів Ардзруні і помер, а шкіра його все ще мала непевну барву. Але стріли падали вже так густо, що треба було забиратися з пагорба. Вони тікали до міста, а заціпенілий Поет казав:

— Кінець, я програв своє царство. Не можна надто покладатися на опір, що його чинитимуть панотії. Можна тільки сподіватися, що пожежа дасть нам досить часу. Збираймо свої речі й тікаймо. Шлях на захід все ще вільний.

Бавдоліна в ту мить займала тільки одна думка. Гуни ввійдуть у Пндапецім, знищать його, але шалений їхній біг тут не зупиниться — вони посунуть до озера і захоплять ліс гіпатій. Він мусить випередити їх. Але він не міг покинути своїх друзів, треба було знайти їх, зібрати речі, взяти деяку провізію і приготуватися до довгої втечі.

141